Офіційно перше повідомлення про село відносять до 1486 р., але, можливо, саме це село згадується 1389 р. під угорською назвою Ilhoba (Ілхоба).
Село було заселено у другій половині 14 століття, і до 1404 року воно було королівською власністю.
Основним заняттям селян було скотарство та землеробство. Землю обробляли примітивними способами – мотиками та простим дерев’яним плугом. Найпоширенішими культурами були кукурудза, квасоля, капуста, картопля, овес, жито. В горах випасали овець, кіз, корів, свиней, коней. Поширеними були й буйволи, яких доїли й використовували як тяглову силу. Одяг в основному виготовлювався з конопель, овечої шерсті та шкіри, рідше з льону. Виварена кора вільхи служила природним барвником для фарбування шкіри.
У ХІХ ст. селище мало власну символіку: на його громадській печатці, датованій 1842 р., виступало зображення селянина з мотикою в руках, перед яким у землю встромлене чересло; довкола напис угорською мовою “IRHOLTZ HELYSEGENEK PECSETJE. 1842”.
У 1910 р. тут мешкало 3150 осіб, серед яких 2490 русинів, 548 німців та 110 угорців.
12 лютого 1939 при виборах до Сойму Карпатської України за партію Українське національне об’єднання (УНО) у в Вільхівцях проголосували 8031 виборець, проти — 4. Послом до сойму був обраний вільхівський ґазда Василь Щобей.
В селі знаходився соковий цех Тересвянського соковинного заводу.
